Звернення Президента України Володимира Зеленського до парламенту Великої Британії

[Волонтери Херсону]

c9711f6c9b59121763b9bd2d2db12afe_1646763292_extra_large.jpeg (97.18 Кіб) Переглянуто 2188 разів

Пане Спікере! Пане Прем'єр-міністре! Члени уряду, парламенту, лорди.

Леді та джентльмени!

Я звертаюся до всіх людей Сполученого Королівства. До всіх людей Великої Британії. Великого народу. З великою історією. Я звертаюся до вас як громадянин, як Президент, але теж великої країни. З великою мрією. І великою боротьбою. Я хочу розповісти вам про наші 13 днів. 13 днів міцної війни, яку ми не розпочинали й не хотіли. Але ведемо.

Тому що не хочемо втратити те, що в нас є, те, що наше, – Україну. Так само, як ви не хотіли втратити свій острів, коли нацисти готувалися розпочати битву за вашу велику державу, битву за Британію.

13 днів нашого захисту.

У перший день о 4-й ранку на нас полетіли крилаті ракети. Так, що всі прокинулися – ми, діти, всі ми, живі люди, вся Україна. І відтоді не спить. Ми всі стали до зброї. Ставши великою армією.

На другий день відбивалися від атак у повітрі, на суші й на морі. І наші героїчні прикордонники на острові Зміїний у Чорному морі розповіли всім про фінал війни. А саме: куди зрештою вирушить ворог. Коли російський корабель вимагав від наших хлопців скласти зброю, вони відповіли йому... Так міцно, як не можна сказати в парламенті. І ми відчули силу. Велику силу нашого народу, який до кінця гнатиме окупанта.

На третій день російські війська не ховаючись били просто по людях, по житлових будинках. Артилерією. Авіабомбами. І це остаточно показало нам, показало світу, хто є хто. Хто великі люди, а хто – просто звірі.

На четвертий день, коли полонених ми вже почали брати десятками, ми не втратили гідності. І не знущалися над ними. Ми ставимося до них, як до людей. Бо ми залишилися людьми на четвертий день цієї ганебної війни.

На п'ятий день терор проти нас уже був відвертим. Проти міст, проти маленьких містечок. Зруйновані райони. Бомби, бомби, бомби, знову бомби на будинки, на школи, на лікарні. І це геноцид. Який не зламав нас. Мобілізував кожного й кожну з нас. І дав нам відчуття великої правди.

На шостий день російські ракети впали на Бабин Яр. Це місце, де нацисти стратили 100 тисяч людей у роки Другої світової війни. Через 80 років потому Росія вбила їх удруге.

На сьомий день ми зрозуміли, що вони руйнують навіть церкви. Бомбами! Знову ракетами. Вони не знають святого й великого, як знаємо ми.

На восьмий день світ побачив, що з російських танків стріляють по атомній електростанції. Найбільшій у Європі. І світ почав розуміти, що це терор проти всіх. Це великий терор.

На дев'ятий день ми слухали зустріч країн НАТО. І без бажаного для нас результату. Без мужності. Так ми відчули це – я не хочу нікого образити – ми відчули, що альянси не діють. Навіть небо закрити не можуть. І тому гарантії безпеки у Європі треба будувати з нуля.

На десятий день беззбройні українці в окупованих містах повсюдно протестували, масово. Зупиняючи бронетехніку голіруч. Ми стали незламними.

На 11-й день, коли бомбили вже житлові райони, коли від вибухів усе руйнувалося, коли евакуювали дітей з пошкодженої дитячої онколікарні... Ми усвідомили: українці стали героями. Сотні тисяч людей. Цілі міста. Діти, дорослі – всі.

На 12-й, коли втрати російської армії вже перевищили 10 тисяч убитих, у цьому рахунку з'явився й генерал. І це дало нам упевненість: за всі злочини, за всі ганебні накази все ж таки буде відповідальність. Міжнародного суду або української зброї.

На 13-й день у блокованому російськими військами Маріуполі померла дитина. Від зневоднення. Вони не пускають ні харчові продукти, ні воду не дають людям. Просто заблокували – і вони у підвалах. Я думаю, всі чують: там у людей немає води!

За 13 днів російського вторгнення було вбито 50 дітей. 50 великомучеників. Це страшно! Це порожнеча. Замість 50 всесвітів, які могли б жити, але вони їх забрали. Просто забрали.

7aa43faa2d994c5d588ac8eea1e8d7df_1646763283_extra_large.jpeg (178.31 Кіб) Переглянуто 2188 разів

Велика Британіє!

Україна не прагнула цього. Не шукала величі. Але стала великою за ці дні цієї війни.

Україна, яка рятує людей попри терор окупантів. Яка захищає свободу попри удари однієї з найбільших армій світу. Яка обороняється попри відкрите небо. Все ще відкрите для російських ракет, літаків, гвинтокрилів. «Бути чи не бути?» – ви добре знаєте це шекспірівське питання.

13 днів тому це питання ще могло прозвучати про Україну. Але зараз – уже ні. Очевидно, що бути. Очевидно, що бути вільними. І де, як не тут, нагадати вам слова, які Велика Британія вже чула. І які знову актуальні.

Ми не здамося й не програємо!

Ми підемо до кінця.

Ми будемо боротися на морях, будемо битися в повітрі, ми будемо захищати нашу землю, хоч би якою була ціна.

Ми будемо битися в лісах, на полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах... І я хочу від себе додати: ми будемо битися на териконах, на березі Кальміуса та Дніпра! І ми не здамося!

Звичайно, з вашою допомогою, допомогою цивілізації великих країн. З вашою підтримкою, за яку ми вдячні і на яку ми дуже розраховуємо. І я окремо вдячний тобі, Борисе, мій друже!

Посилюйте санкції проти держави-терориста. Визнайте її нарешті державою-терористом. Знайдіть спосіб зробити безпечним наше українське небо. Зробіть те, що ви можете. Те, що ви повинні. До чого зобовʼязує велич вашої держави і вашого народу.

Слава великій Україні! Слава Великій Британії

Джерело: сайт Президента України https://www.president.gov.ua/news/zvern ... parl-73441

[Волонтери Херсону]

Address by the President of Ukraine to the Parliament of the United Kingdom

Mr. Speaker! Mr. Prime Minister! Members of the government, parliament, lords.

Ladies and gentlemen!

I’m addressing all the people of the United Kingdom. All the people of Great Britain. Great people. With a great history. I’m addressing you as a citizen, as President of a great country as well. With a great dream. And a great struggle. I want to tell you about our 13 days. 13 days of fierce war, which we did not start and did not want. But we are waging it.

Because we do not want to lose what we have, what is ours - Ukraine. Just as you did not want to lose your island when the Nazis were preparing to start the battle for your great power, the battle for Britain.

13 days of our defense.

On the first day at 4 am, cruise missiles were fired at us. So that everyone woke up - we, the children, all of us, living people, all of Ukraine. And we haven't slept since. We all took up arms becoming a large army.

The next day we fought off attacks in the air, on land and at sea. And our heroic border guards on Zmiinyi Island in the Black Sea told everyone about the end of the war. Namely: where the enemy will go in the end. When a Russian ship demanded that our guys lay down their weapons, they answered him... As firmly as one cannot say in the parliament. And we felt the power. Great power of our people who will persecute the invader to the end.

On the third day, Russian troops openly fired at people and apartment buildings without hiding. Used artillery, air bombs. And it finally showed us, showed the world who is who. Who are great people and who are just savages.

On the fourth day, when we have already begun to take dozens of prisoners, we have not lost our dignity. We didn’t abuse them. We treat them like people. Because we remained human on the fourth day of this shameful war.

On the fifth day, the terror against us has already become outright. Against cities, against small towns. Ruined districts. Bombs, bombs, bombs, again bombs on houses, on schools, on hospitals. This is genocide. Which did not break us. It mobilized each and every one of us. And it gave us a sense of great truth.

On the sixth day, Russian missiles hit Babyn Yar. This is the place where the Nazis executed 100,000 people during World War II. 80 years later, Russia killed them for a second time.

On the seventh day, we realized they were destroying even the churches. Using bombs! Rockets again. They do not know the holy and great as we know.

On the eighth day, the world saw Russian tanks firing at a nuclear power plant. The largest in Europe. And the world began to understand that this is terror against all. This is a great terror.

On the ninth day, we listened to a meeting of NATO countries. Without the desired result for us. Without courage. That's how we felt - I don't want to offend anyone - we felt that alliances don't work. They can't even close the sky. That is why security guarantees in Europe must be built from scratch.

On the tenth day, unarmed Ukrainians protested everywhere in the occupied cities. Stopping armored vehicles with bare hands. We have become unbreakable.

On the eleventh day, when residential areas were already bombed, when everything was destroyed by explosions, when children were evacuated from a damaged children's oncology hospital... We realized: Ukrainians became heroes. Hundreds of thousands of people. Entire cities. Children, adults - all.

On the twelfth day, when the losses of the Russian army have already exceeded 10,000 killed, the general also appeared in this number. And this gave us confidence: for all crimes, for all shameful orders there will still be responsibility before the International Court or Ukrainian weapons.

On the thirteenth day, a child died in Russian-occupied Mariupol. Died of dehydration. They do not allow food or water to people. They just blocked it - and people are in the basements. I think everyone hears: people don't have water there!

In 13 days of the Russian invasion, 50 children were killed. 50 great martyrs. This is dreadful! This is emptiness. Instead of 50 universes that could live, they took them away. They just took them away.

Great Britain!

Ukraine did not strive for that. It did not seek greatness. But it became great during these days of this war.

Ukraine that saves people despite the terror of the invaders. Defends freedom despite the blows of one of the world's largest armies. Defends despite the open sky. Still open to Russian missiles, aircraft, helicopters. "To be or not to be?" - You know this Shakespearean question well.

13 days ago, this question could still be raised about Ukraine. But not now. Obviously, to be. Obviously, to be free. And if not here, where should I remind you of the words that Great Britain has already heard. And which are relevant again.

We shall not give up and shall not lose!

We shall go the whole way.

We shall fight in the seas, we shall fight in the air, we shall defend our land, whatever the cost may be.

We shall fight in the woods, in the fields, on the beaches, in the cities and villages, in the streets, we shall fight in the hills ... And I want to add: we shall fight on the spoil tips, on the banks of the Kalmius and the Dnieper! And we shall not surrender!

Of course, with your help, with the help of the civilization of great countries. With your support, for which we are grateful and on which we rely. And I am especially grateful to you, Boris, my friend!

Increase sanctions against the terrorist state. Recognize it as a terrorist state finally. Find a way to make our Ukrainian sky safe. Do what you can. Do what you have to. Do what the greatness of your state and your people obliges to.

Glory to the great Ukraine! Glory to Great Britain.

Source: https://www.president.gov.ua/en/news/zv ... parl-73441

[Волонтери Херсону]

Обращение Президента Украины к парламенту Великобритании

Господин Спикер! Господин Премьер-министр! Члены правительства, парламента, лорды.

Леди и джентльмены!

Я обращаюсь ко всем людям Соединенного Королевства. Ко всем людям Великобритании. Великого народа. С великой историей. Я обращаюсь к вам как гражданин, как Президент, но тоже великой страны. С великой мечтой. И великой борьбой. Я хочу рассказать вам о наших 13 днях. 13 днях крепкой войны, которой мы не начинали и не хотели. Но ведем.

Потому что не хотим потерять то, что у нас есть, то, что наше, – Украину. Так же, как вы не хотели потерять свой остров, когда нацисты готовились начать битву за ваше великое государство, битву за Британию.

13 дней нашей защиты.

В первый день в 4 утра на нас полетели крылатые ракеты. Да так, что все проснулись – мы, дети, все мы, живые люди, вся Украина. И с тех пор не спит. Мы все встали под ружье. Став великой армией.

На второй день отбивались от атак в воздухе, на суше и на море. И наши героические пограничники на острове Змеиный в Черном море рассказали всем о финале войны. А именно: куда в конце концов отправится враг. Когда русский корабль потребовал от наших ребят сложить оружие, они ответили ему... Так крепко, как нельзя сказать в парламенте. И мы почувствовали силу. Большую силу нашего народа, который будет до конца гнать оккупанта.

На третий день российские войска не прячась били просто по людям, по жилым домам. Артиллерией. Авиабомбами. И это окончательно показало нам, показало миру, кто есть кто. Кто великие люди, а кто – просто звери.

На четвертый день, когда пленных мы уже начали брать десятками, мы не потеряли достоинства. И не издевались над ними. Мы относимся к ним, как к людям. Мы остались людьми на четвертый день этой позорной войны.

На пятый день террор против нас уже был откровенным. Против городов, против маленьких городков. Разрушенные районы. Бомбы, бомбы, бомбы, снова бомбы на дома, на школы, на больницы. И это геноцид. Который не сломил нас. Мобилизовал каждого и каждую из нас. И дал нам чувство великой правды.

На шестой день российские ракеты упали на Бабий Яр. Это место, где нацисты казнили 100 тысяч человек в годы Второй мировой войны. 80 лет спустя Россия убила их во второй раз.

На седьмой день мы поняли, что они разрушают даже церкви. Бомбами! Снова ракетами. Они не знают святого и великого, как мы знаем.

На восьмой день мир увидел, что из российских танков стреляют по атомной электростанции. Самой большой в Европе. И мир стал понимать, что это террор против всех. Это большой террор.

На девятый день мы слушали встречи стран НАТО. И без желаемого для нас результата. Без мужества. Так мы почувствовали это – я не хочу никого обидеть – мы почувствовали, что альянсы не работают. Даже небо закрыть не могут. Для этого гарантии безопасности в Европе нужно строить с нуля.

На десятый день безоружные украинцы в оккупированных городах повсеместно протестовали, массово. Останавливая бронетехнику голыми руками. Мы стали несокрушимыми.

На 11-й день, когда уже бомбили жилые районы, когда от взрывов все разрушалось, когда эвакуировали детей из поврежденной детской онкобольницы... Мы осознали: украинцы стали героями. Сотни тысяч человек. Целые города. Дети, взрослые – все.

На 12-й, когда потери российской армии уже превысили 10 тысяч убитых, в этом счету появился и генерал. И это дало нам уверенность: за все преступления, за все позорные приказы все же будет ответственность. Международного суда или украинского оружия.

На 13-й день в блокированном российскими войсками Мариуполе умер ребенок. От обезвоживания. Они не пропускают ни пищевые продукты, воду не дают людям. Просто заблокировали – и они в подвалах. Я думаю, все слышат: там у людей нет воды!

За 13 дней российского вторжения были убиты 50 детей. 50 великомучеников. Это ужасно! Это пустота. Вместо 50 вселенных, которые могли бы жить, но они их забрали. Просто забрали.

Великобритания!

Украина не стремилась к этому. Не искала величия. Но стала великой за эти дни этой войны.

Украина, которая спасает людей, несмотря на террор оккупантов. Которая защищает свободу, несмотря на удары одной из крупнейших армий мира. Которая обороняется, несмотря на открытое небо. Все еще открытое для российских ракет, самолетов, вертолётов.

«Быть ​​или не быть?» – вы хорошо знаете этот шекспировский вопрос.

13 дней назад этот вопрос мог еще прозвучать об Украине. Но сейчас – уже нет. Очевидно, что быть. Очевидно, что быть свободными. И где, как ни здесь, напомнить вам слова, которые Великобритания уже слышала. И которые снова актуальны.

Мы не сдадимся и не проиграем! Мы пойдем до конца. Мы будем бороться на морях, будем биться в воздухе, мы будем защищать нашу землю, какой бы ни была цена.

Мы будем биться в лесах, на полях, на побережьях, в городах и селах, на улицах, мы будем биться на холмах... И я хочу от себя добавить: мы будем биться на терриконах, на берегу Кальмиуса и Днепра! И мы не сдадимся!

Конечно, с вашей помощью, помощью цивилизации великих стран. С вашей поддержкой, за которую мы благодарны и на которую мы очень рассчитываем. И я отдельно благодарен тебе, Борис, мой друг!

Усиливайте санкции против государства-террориста. Признайте его наконец государством-террористом. Найдите способ сделать безопасным наше украинское небо. Сделайте то, что вы можете. То, что вам нужно. К чему обязывает величие вашего государства и вашего народа.

Слава великой Украине! Слава Великобритании!

Источник: сайт Президента Украины https://www.president.gov.ua/ru/news/zv ... parl-73441